Микулинці

Прочитавши повідомлення про велетня, який вбиває кролів на сайті Микулинець, у пам’яті виринула історія вже майже семилітньої давності. Справа в тому, що я і двоє моїх друзів бачили щось на зразок описаної істоти. Можливо, дехто і не вірить у існування її, але мій емпіричний досвід, підкріплений таким моїх друзів, переконує мене в іншому.

А було це так. У липні-серпні (конкретної дати не пам’ятаю) 2003 року я зі своїми друзями Ігорем Лучейко і Русланом Тицьким весело проводили літні канікули. Цього дня ми вирішили покататися на машині Ігорового батька і тому не вживали ніякого алкоголю, хоча зазвичай не проти випити пляшку-другу Рідного Микулинецького пива. Машину йому батьки не давали, тому нам потрібно було дочекатися ночі, коли всі полягають спати і тихенько викотити її з гаражу. На той час у Ігоря в хаті була його бабуся і дядько Орест (батьки Ігоря живуть у Тернополі, як і мої).

Успішно виконавши цю операцію ми відігнали машину на нижню вулицю і зупинилися трохи не доїжджаючи хати Ніженка. Було близько опівночі. Так як машина (восьме жигулі ”Самара”) була не досить в робочому стані, нам довелося довго помучитись щоб її завести. Коли це нам все-таки вдалося, ми поїхали кататись, хоча лобове скло було все в порохах, а з обох фар працювала лише ліва, тай та тільки на ближньому світлі.

Накатавшись досхочу, ми відвезли машину назад. Закочувати її в гараж прийшлося, звичайно ж, вручну і всліпу, адже Ігор не хотів розбудити своїх рідних (як ми потім дізналися, нам не вдалося проскочити непоміченими). Якось загнавши машину в гараж і поламавши там трохи бабусиного реманенту, ми вирішили іти по домам. Прощаючись біля брами, Ігор помітив сліди від коліс на траві перед гаражем і попросив нас допомогти йому хоча б трохи її вирівняти і скрити сліди нашого “злочину”.

Так як газон починався аж від брами і доходив практично до самого порогу гаража, нам довелося розділитись і обробляти певні ділянки, щоб швидше все поправити. Руслан зарівнював траву біля брами, я трохи далі, а біля гаражу працював Ігор. Враз ми почули несамовите гавкання собак десь далеко по вулиці, в напрямку Вадовського. Лай неначе хвиля поширювався вулицею і ставав все гучнішим. Проте, він був якийсь не такий, неначе до нього додавався ще якийсь звук. І тут, коли гавкати почали собаки сусідів ми почули рев, який не був схожим на собачий лай.

Я повернувся в сторону брами і побачив як якась велика істота пронеслась вздовж вулиці. Першою в мене виникла думка про перевертня і тому я її, як і сам факт побаченого, не сприйняв всерйоз. Я подумав, що мені це привиділося. Але підійшовши до Руслана, зрозумів, що це не так. Він стояв біля брами і рукою тримаючись за неї, ногами вирівнював траву і тому виявився найближче до істоти. Навіть у нічних сутінках я побачив яким білим було його лице.

Андрюха, ти бачив те, що й я? – запитав він.
Так, я думав мені привиділось. – відповів я.
Пацани, а чому так пси гавкали? – запитав Ігор підходячи до нас.

Ми розповіли йому все, що бачили. Він спершу нам не повірив і сказав, що це якийсь місцевий дегенерат “ісполняє”.

Вийшовши від Ігоря я прихопив великого ножа, яким його бабуся різала буряки для “домашніх улюбленців”, а Руслан підняв цеглу, яка лежала біля гаражу, розламав її навпіл об паркан і взявши по одній половині в кожну руку попрямував слідом за мною. По одну сторону від нас вулиця нагадувала темний коридор, що формувався вишнями та іншими деревами, які росли на подвір’ях по обох краях дороги. Сам її вигляд наганяв страх, тай потвора побігла саме в тому напрямку – це говорило про те, що іти туди, хоча й набагато ближче, не варто. Ми пішли в обхід.

Зайшовши до Руслана додому ми розповіли його сестрам Люді і Галі, які саме збиралися спати, нашу недавню зустріч. Вони не на жарт налякалися і не хотіли мене відпускати додому, але я, вже трохи відійшовши від вражень, все-таки наполіг, що піду. Тоді вони всунули мені ще одного великого ножа і відпустили. Сказати чесно, вийшовши з п′ятиповерхівки (гуртожитку ”полігону”), в якій жив Руслан, я про це трохи пошкодував. На вулиці було темно, тай дерева біля під’їзду створювали ефект темного коридору з цілою низкою місць, в яких могла причаїтися наша потвора. Я взяв ножі – один догори лезом, інший донизу, і як самурай пробіг крізь цей тунель. Добрався додому я без пригод.

Зранку, поснідавши, я взяв ножі і пішов повертати їх власникам. Спершу зайшов до Ігоря. Відчинивши мені двері, він кинувся обіймати мене і дуже зрадів моєму візиту. Я запитав, в чому справа.
Я думав, що вже тебе не побачу! Думав, що та тварь вас там зжере! – відповів він.
Ти ж не вірив нам. – заперечив я.

Та тільки ви пішли, воно пів ночі тут ганяло, туди-сюди, я з бабкою в вікно дивився! А він як біжить в нас аж люстра дзвеніла! Я питаю бабку, що це звір, а вона каже, що це хворий, щоб ми його не чіпали, він тут паро разів вже був. Вона навіть його на подвір’ї бачила, каже: ”Йду закривати курей, а він через сарай переліз і через подвір’я перебіг на дорогу”. Прикинь!

Увечері ми зібрались всі разом і влаштували полювання на ”вовкулаку” озброївшись важкою холодною зброєю. Проте, наш недавній гість більше не приходив. Об’явившись раз, він ніби сказав нам: “Ви ще не все знаєте, не все вам відомо, і несподіванки очікують людей не десь далеко в джунглях Амазонки, а тут, поруч з їхніми домівками, в таких, здавалося б, знайомих місцях, де кожен камінь є рідним і таємниці всі ніби виключені.”

Так закінчилась наша зустріч з “микулинецьким перевертнем”. Я після того чув багато розповідей про нього, і що його бачили на кільцевій на Дружбі, і в Настасові, і що на Лучці якась потвора вискочила з-за купи патиків і напала на хлопця, а той отримав шок і лежав у лікарні… Багато різного говорять. Я не можу відповідати за всі ці чутки, але за те, що бачив сам, я відповідаю.

Такими речами вже давно займається наука криптозоологія. Вона вивчає потаємні живі об’єкти, які людина ще не відкрила для себе, але з якими пліч-опліч існує протягом тисячоліть і вигадує про них різноманітні легенди та небилиці, величає їх містичними іменами – від водяних і русалок, до перевертнів і вампірів. А можливо усі загадкові істоти лише елементи живої природи, яких ще людина не вписала у відому їй зоологічну систему планети Земля?..

Бабицький А.І.
аспірант НБС ім. М.М. Гришка НАНУ